«КОЛИ ТЕАТР – ЖИТТЯ…»

«КОЛИ ТЕАТР – ЖИТТЯ…»

Валентина Галацька

(«Літературна Україна», 5 квітня,2007 м. Київ)

Після його вистав западає глибока тиша. Приголомшені побаченим на сцені глядачі не розходилися. Серед його прихильників – переважно студенти, учні випускних класів, а також публіка доросла та досвідчена. Якась сила духовного  потрясіння змушує людей чекати виходу актора ще раз. Але вже не в заявленій ролі, а просто людини, якій дано з висоти Божественного осяяння проповідувати в храмі мистецтва вічні ідеї добра та справедливості. «Я дуже щасливий, що ви у мене є. Ви – найкращі у світі! Я хочу, щоб ви про це знали…», – каже Мельник щоразу своїм шанувальникам.

Монолог матері виголошує у виставі старечий жіночий голос, який потрясає сповіальною незлобивістю й силою людської доброти. Цей прийом «закадрової» виразності творить голос актора Мельника. Така сила його інтонаційної майстерності та лицарського ставлення до професії, адже відповідальність за цей театр належить йому, і всі ролі у ньому – теж народному артисту України Михайлові Мельнику. Нікого іншого у творчий процес не допускає, інакше то вже не буде театр одного актора.