«МУТАЦІЯ ЛЮДСТВА В ТЕАТРІ «КРИК»»

«МУТАЦІЯ ЛЮДСТВА В ТЕАТРІ «КРИК»»

 

Наталія Андрущенко

(«Зоря», 6 лютого 2007 року, м. Дніпропетровськ)

У «Мутації» Михайло Мельник вніс більше свого, ніж взяв з творів Ф Достоєвського. А як може бути інакше? Режисер, який не відчуває сучасного життя й викреслює його з репертуару своєї душі, не зможе навчити глядача розуміти важливі речі. Саме тому вистава звучить як сповідь про наболіле людини, яка згадує свій перший поцілунок, першу любов до дівчини, що зігрівала, неначе сонце в морозний день.

Він згадує це не просто, бо після того, як вона насміялася над його почуттями, почав перетворюватися на мутанта. Серце зачерствіло і стало байдужим до всього живого. Лише одна думка про самогубство не давала спокою. Перед смертю навіть можна зробити будь-яку підлість, тому що через мить вже не буде на землі: «І хто мене буде судити ? Виходить, смерть – це кінець? Чи початок?»  Але тільки на іншому світі герой пізнає істину. А істина одна, тільки йдемо до неї по-різному. У виставі глядач відчуває цю величність, бачить світ, де немає ненависті, зла, презирства та заздрощів. Потрапивши до нього, герой дивується  душевному щастю, яке там панує, людям, радіючим появі дітей, як новим учасникам їхнього блаженства.